Оборона Севастополя

Дата і місце 30 жовтня 1941 (початок боїв на далеких рубежах) – 4 липня 1942 р„ Севастополь, місто державного значення, Україна. Дійові особи На початку оборони нею керував Гордій Іванович Левченко (1897- 1981; активний більшовицький діяч часів Громадянської війни, 1940 р. віце-адмірал, у жовтні – листопаді 1941 р. на чолі оборони Криму, знятий з посади через поразки, розжалуваний у капітани 1-го рангу, 1944 р. адмірал, у 1944-1956 р. заступник наркома ВМФ), Чорноморським флотом командував віце-адмірал Пилип Сергійович Октябрський (Іванов, 1899-1969; 1938 р. командував Амурською флотилією, з 1939 р. Чорноморським флотом, 1944 р. адмірал, у 1948-1951 рр. був першим заступником головкому Військово-морських сил СРСР), Приморською армією з жовтня 1941 р. командував генерал-майор Іван Юхимович Петров (1896-1958; у 1920-х рр. боровся з басмачами, обороняв Одесу і Севастополь, з серпня 1942 р. командував 44-ю армією на Кавказі, з березня 1943 до березня 1944 р. командувач Північнокавказького фронту, провів низку успішних операцій, генерал армії, з квітня 1944 р. на чолі 2-го Білоруського, з липня – 4-го Українського фронту, звільняв Закарпаття). Німецькими військами в Криму (11-ю армією) з 17 вересня 1941 р. командував найобдарованіший стратег вермахту генерал-полковник Еріх фон Манштейн (Левінскі, 1887-1973; активний учасник Польської та Французької кампаній, автор плану вторгнення до Франції, 1941 р. командував 56-м моторизованим корпусом групи армій «Північ», з вересня 1941 р. до липня 1942 р. воював на чолі 11 – ї армії в Криму, розгромив радянські війська під Керчю та Феодосією, взяв Севастополь, за що отримав звання генерал-фельдмаршала, наприкінці 1942 р. командував групою армій «Дон», не зумів деблокувати 6-ту армію під Сталінградом, з лютого 1943 р. до березня 1944 р. на чолі групи армій «Південь», з квітня 1944 р. у запасі, згодом військовий радник уряду ФРН, автор відомих мемуарів), на чолі румунського Гірського корпусу стояв генерал-лейтенант Георге Аврамеску (1884-1945; у 1944-1945 рр. на чолі 4-ї армії, заарештований радянськими спецслужбами і вбитий за нез’ясованих обставин 1945 р.). Передумови події Кримський півострів і головна база Чорноморського флоту Севастополь мали особливе стратегічне значення для ходу бойових дій восени 1941 р. на південній ділянці радянсько-німецького фронту.

Крим був плацдармом на шляху німців до кавказької нафти, а також «непотоплюваним авіаносцем» для повітряних операцій від Румунії до кавказького узбережжя. Після виходу до Перекопського перешийку 11-ї армії генерал-полковника Е. фон Манштейна було доручено за короткий термін заволодіти півостровом, котрий обороняла 51-ша окрема радянська армії. Попри несприятливе для себе співвідношення сил (6-7 німецьких піхотних дивізій і 2 румунські бригади в складі гірського корпусу проти 12 піхотних і 4 кавалерійських радянських дивізій) Манштейн зумів після важких боїв 24-26 вересня відтіснити радянські війська від Турецького валу на позиції, котрі були прорвані німцями 28 жовтня.

Рештки радянської 51-ї армії були виведені з Криму на Кавказ, а гарнізон Севастополя ще 16 жовтня посилила Приморська армії генерала Є. Петрова, перекинута із залишеної Одеси. Гарнізон міста за радянськими даними складав до 55 тис. осіб, за німецькими – більше 80 тис. Морем до міста протягом облоги прибували підкріплення, боєприпаси продовольство, тому співвідношення сил на різних етапах оборони було різним – наприклад, на червень 1942 р. до 120 тис. оборонців, до 204 тис. німецьких і румунських вояків. Хід події 2 листопада почалися бої на зовнішньому периметрі Севастопольського укріпленого району (зміцненого мінними полями, лініями укріплень, десятками артбатарей, з них величезну роль зіграли 2 дванадцятидюймові – ББ-30 і ББ-35), 9-11 листопада місто було повністю блоковане Манштейном з суходолу.

Протягом наступних 10 днів німці не змогли всерйоз потіснити захисників міста, і настала оперативна перерва. 17-31 грудня другий загальний штурм Севастополя знову був відбитий захисниками міста за допомогою корабельної артилерії кораблів Чорноморського флоту.

Відзначимо – німцям все ж вдалося на деяких ділянках просунутися вперед, звузивши периметр оборони міста. Наступне серйозне загострення оперативної обстановки трапилося в грудні 1941 р., коли радянські війська провели велику Керченсько-Феодосійську десантну операцію, аби спробувати зняти облогу з міста. Проте Манштейну вдалося стабілізувати фронт і навіть завдати в січні – березні 1942 р. серію контрударів.

Радянські спроби наступу з Керченського півострова провалилися, так само як і спроба висадки двох десантів (Євпаторійського і Судакського). 8-18 травня німці в Криму провели операцію «Полювання на дрохв», у ході якої армія Манштейна, отримавши довгоочікувану танкову дивізію і велику підтримку з повітря, розгромила радянські війська на Керченському півострові. Наслідки події Радянська історіографія вперто приховувала масштаби трагедії Севастопольської оборони, наполягаючи на величезних (до 300 тис.) втратах з німецько-румунського боку (офіційні німецькі та румунські дані – до 36 тис. загальних втрат, з них убитими і пропалими безвісти – 7,6 тис. осіб), радянські втрати – до 95 тис. полонених, не менш ніж 18 тис. загиблих.

Героїчна оборона Севастополя відволікла значні сили німецької піхоти та авіації на головних напрямках ударів, що безумовно сприяло загальній радянській перемозі у війні. Проте виправдання поведінці радянського командного складу, котрий кинув своїх підлеглих у страшній скруті, шукати годі.

Історична пам’ять На честь події було випущено радянську медаль, німецький нарукавний щит (так званий «Кримський»), від цензурована версія подій стала надзвичайно поширеним сюжетом радянської пропаганди, десятків художніх творів, виставок, музейних експозицій, кінофільмів, пам’ятників. Сьогодні – добре відома подія історичного минулого Криму, України, Росії, інтерес до котрої не вгасає в середовищі істориків-професіоналів та аматорів.

Оставить Ответ