Інвестиційна політика держави
Міжнародна інвестиційна діяльність держав здійснюється у двох напрямах: вивезення капіталів і залучення іноземних інвестицій у країну.
Вивезення капіталів зумовлюється дією низки чинників:
- надлишком капіталів у країні (низькі норми прибутку чи брак відповідної економічної структури для застосування капіталів);
- потребою в нових ринках збуту, сировини;
- формуванням певного рівня конкурентоспроможності економіки;
- міжнародним поділом праці;
- транснаціоналізацією світової економіки;
- пошуком стабільних умов застосування капіталів;
- політичними мотивами і т. п.
Необхідність залучення іноземних інвестицій виникає:
- за обмеженості внутрішніх інвестиційних ресурсів;
- низької інвестиційної активності власних інвесторів;
- необхідності залучення разом з інвестиціями нової техніки та технології;
- бажання створити конкурентоспроможну економіку, освоїти світові ринки;
- потреби в модернізації соціальної структури суспільства;
- з політичних мотивів тощо.
Залучення іноземних інвестицій пов’язане із зовнішньою та внутрішньою політикою держави і здебільшого відбувається за її участі.
Інвестиційна політика держави щодо залучення іноземних інвестиційних ресурсів визначається стратегією держави, котра спирається на принципи національних переваг і національних пріоритетів і формує так звану інвестиційну привабливість країни.
Інвестиційна привабливість країни – це сукупність політичних, соціальних, інституціональних, екологічних, макро- і мікроекономічних умов функціонування національної економіки, що забезпечують стабільність інвестиційної діяльності вітчизняних і зарубіжних інвесторів.
Саме проблема еволюції теорії формування сприятливих умов інвестиційної діяльності в національних економіках і є предметом курсу «Теорії інвестицій»